Форма входу

Зареєструватися
Реклама
Сертифікат


Як одяг до нас прийшов. Що з чого. іграшки

Урок 31

Тема. Як одяг до нас прийшов. Що з чого. іграшки

Мета: Сприяти накопиченню у школярів досвіду особистісного ставлення до системи цінностей українського суспільства, засвоєнню національно-культурних традицій українського народу; формувати в учнів уявлення про те, як виник одяг, про деякі традиційні елементи в одязі; розповісти про старовинні дитячі іграшки; виховувати прагнення брати участь у посильному дослідженні особливостей національного одягу свого краю.

На уроці можна використати наочні посібники та демонстраційні матеріали видавництва «Ранок»: демонстраційний матеріал «Українське народне вбрання», «Українське народознавство».

ХІД УРОКУ

1. Вправа «Погода».

— Який сьогодні день?

— Які число і місяць?

— Який стан неба?

— Чи був вітер, коли ви йшли до школи? А опади?

2. Робота за підручником (С. 82).

Учні розглядають малюнки, називають їх.

Запропонуйте відгадати загадки і знайти серед малюнків відгадки.

• Били мене, рвали,

На шматки порвали,

У воді мочили,

По траві валяли.

Одну половину з кашею поїли,

Другу половину на плечі наділи. (Льон)

• По лужку та полонині

Все мандрує в кожушині.

Навіть влітку одяганку

Не лиша вона на ґанку. (Вівця)

— Чому говорять, що льон били і рвали на шматки, у воді мочили?

— Що роблять із лляного насіння?

— А що виготовляють із льону?

Учні за допомогою вчителя розповідають, який шлях проходить одяг від рослини до сорочини.

— В якій кожушині мандрує по полонинах вівця?

— Яке в неї хутро?

— Що з нього роблять?

Учні за допомогою вчителя розповідають, яким є шлях одягу від вівці до штанів.

3. Робота у зошиті з друкованою основою (С. 60—61).

Завдання 1

Діти розглядають малюнки і складають речення про те, що роблять із вовни і хутра, із льону та бавовни, із шкіри.

Завдання 2

За допомогою малюнків учні складають речення про те, як до нас прийшло платтячко.

4. Робота за підручником (С. 83).

Учні розглядають малюнки, називають їх. Обирають, що виготовлено з тканини, з дерева, з металу.

— Які з цих предметів виготовляють у нашому місті (селі)?

— Назвіть професії людей, які виготовляють меблі, шиють одяг, будують.

— Хто з ваших батьків, родичів чи сусідів працює на швейній фабриці, меблевому комбінаті, на будівництві?

Учитель звертає увагу на ляльку в українському одязі. Учні складають речення про те, як вдягнена лялька.

Учитель. Скільки існують діти, стільки й існують ляльки. У давнину вважалося: чим краще дитина грається з лялькою, тим більшим є достаток буде в сім’ї.

Як робили ляльку? Брали шматок тканини, начиняли її ганчір’ям і зав’язували вузол. Це була голівка. Потім цю голівку перев’язували червоними або чорними нитками, щоб утворилося обличчя. До кінців тканини прив’язували клапті, які нагадували спідницю, запаску. На голову зав’язували хустку. Якщо ця лялька — «княгиня», їй «одягали» вінок, стрічки.

Можна зробити ляльку власноруч на уроках трудового навчання.

Розширити знання учнів про український національний одяг допоможе робота у зошиті з друкованою основою (С. 63).

Завдання 3

Учні розглядають малюнки.

— Що роблять діти?

— Скільки хлопчиків?

— Скільки дівчаток?

— Знайдіть пари, звертаючи увагу на одяг.

— Що вам допомогло знайти український народний одяг?

Завдання 4

Серед слів намисто, люлька, діжка, козак, сорочка, глечик, свита, щедрівка, шаровари учні обирають ті, що позначають український національний одяг.

Фізкультхвилинка

ПРО ДІВЧАТОК І ХЛОП’ЯТОК

Любим ми фізкультхвилинку (встати, у повітрі в такт словам «намалювати» контур берези, ялинки)

Про березу, про ялинку,

(«дерева» хитаються)

Про пташок, які летять,

(руки в сторони, помахи — «летять птахи»)

Про зайчат, які тремтять,

(імітація вушок зайців, що тремтять)

Про дівчаток і хлоп’яток,

Що за партами сидять.

Учитель звертає увагу на віночок ляльки.

— Які він має кольори стрічок?

Практична робота. Плетення віночка, добирання стрічок до нього.

5.         Розповідь вчителя.

— Український віночок, мабуть, є в кожній сільській хаті. Його вішають на стінах, на килими, або ставлять на стіл. Є багато звичаїв, пов’язаних із віночком. Колись останній сніп із поля женці приносили в село. Несла його найгарніша дівчина. Цей сніп як символ наступного врожаю прикрашали віночком. Ще існує звичай на весіллі віночок одягати молодій на голову, а потім вона зберігає його все своє життя. Віночок повинен бути увесь прикрашений квіточками й стрічками. Квіточок має бути на віночку приблизно 12—13, стрічки — різнокольорові. Кожен колір має своє значення. Символи, що позначають стрічки у віночку:

• коричневий — символ землі;

• жовтий — символ сонця;

• синій — символ неба і води;

• зелений — символ краси і молодості;

• рожевий — символ врожаю;

• малиновий — символ здоров’я;

• фіолетовий — символ мудрості.

6. Робота у зошиті з друкованою основою (С. 67, завдання 3).

Учитель читає про віночок.

— Що уособлював барвінок?

— Цвіт вишні та яблуні? Ромашка? Калина?

Учні розфарбовують віночок, пишуть на стрічечках назви квітів.

7. Робота із загадкою.

Що за диво-хата —

Іграшок багато. (Іграшковий магазин)

8. Робота за підручником (С. 84).

Учні розглядають малюнки, називають іграшки, що зображені на ньому. Називають, які з них сучасні, а які — старовинні.

Учитель читає текст, вміщений у підручнику.

— Хто на Україні виготовляв іграшки у давнину?

— Із чого вони їх виготовляли?

Завдання додому. Принести свою улюблену іграшку. Розповісти, з чого вона виготовлена.

9. Підсумок.

— Що роблять із вовни і хутра?

— Із льону та бавовни? Із шкіри?

— Що виготовляють із тканини? З дерева? З металу?

— Що нового ви дізналися на уроці?

— Скільки стрічок на українському віночку?

— Що означають їхні кольори?

— Які предмети є в українському національному одязі?

— Із чого робили старовинні іграшки?

— Для чого дітям купують іграшки?

— Чи потрібно доглядати за іграшками? Як?

На уроці можна використати такі завдання.

• Загадки.

1) Хоч хатинонька маленька,

Та затишна і тепленька:

Як мороз кусається,

П ’ять братів сховається. (Рукавиця)

2) Вдень — завзяті та проворні:

Можем бігати, стрибати,

А вночі ми безпорадні,

Бо лягають ноги спати. (Черевики)

3) З черевиками дружу,

З босою ногою,

Якщо йдуть вони кудись,

То беруть з собою. (Шкарпетка)

4) Що то за сорочка —

Рукави ніврочку?

І чомусь на ноги

Вбрали ту сорочку. (Штани)

5) Вона тоненька і міцна,

Латає нам кожух і свитки.

Як зветься штука чарівна?

Ви здогадались, дітки? (Нитка)

6) Кожушок п’ять ріжків має,

П ’ять братів туди влізає.

У деньок морозний там

Тепло й хороше братам. (Рукавиці)

7) В них багато є роботи,

Хоч стоять вони весь час,

Від дощу чи від спекоти Захистять, врятують нас.

Не лягають спать ніколи,

На ногах вони одвік.

Не бояться плину рік,

Ні завій, ні вітру реву,

Хто ж вони такі? (Дерева)

8) Я не їм вівса, ні сіна.

Дайте випити бензину —

Усіх коней обжену,

Куди хочеш, побіжу. (Автомобіль)

9) В синім небі путь моя,

Швидше всіх літаю я.

Маю крила, хоч не птах,

Люди звуть мене... (літак).

ПРО УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОДЯГ Жіночий одяг — довга сорочка, підперезана поясом. Вона прикрашена вишитими магічними орнаментами. Вишивка, між іншим, — основна оздоба національного костюму. Вишивали переважно «нижній» одяг — чоловічі й жіночі сорочки, а також деякі аксесуари (пояси). Візерунки вишиваної сорочки свідчать про її походження (кожен регіон мав свою улюблену комбінацію кольорів), стать (наприклад, рукави жіночої сорочки були широкими і сходилися на зап’ястку в рясно вишитий манжет, а в чоловічій сорочці рукави часто були прямими), приблизний

вік її власника, а також призначення сорочки — вона могла бути буденною, святковою, весільною.

Поверх сорочки жінки в будні одягали запаску, а в свята — плахту, яку підперізували крайкою (тканина із барвистих ниток, із китицями на кінцях). Оскільки і плахти, і запаски спереду розходилися, то поверх них одя -галася попередниця, дібрана під колір плахти й оздоблена вишивкою. Крім кольорових крайок, використовувалися також вузькі лляні рушники, що були переткані червоними смужками. Такий пояс був обов’язковим вбранням для молодої під час весілля. Поверх сорочки одягалася корсетка з тонкої вовняної матерії, оксамиту або шовку. Довжина її — по коліна або по пояс. Найулюбленішим святковим взуттям жінок були чоботи з сап’яну, найчастіше червоного кольору. Дівоче взуття — черевички з парчі. Барвисті стрічки та низки намиста доповнювали вбрання, додавали йому святковості. Досить часто, крім коралів, на шию покладали намисто з монет.

Чоловічий національний одяг складається з сорочки, штанів або шароварів, безрукавки (чоловічої корсетки), поясу, чобіт. Біла чоловіча сорочка з часом змінила свій вигляд: із довгої, до колін, на випуск, вона стала короткою, з вишитим коміром та манжетами на кінці рукавів; завжди заправляється в штани. Така сорочка має розріз посередині на грудях, із петельками для застіжок, які робляться з шовкового шнурка або стрічки. Інколи на сорочку надягають чоловічу корсетку, що нагадує жилетку, і підперезують поясом. Щодо штанів, то з давніх-давен їх в Україні було два типи — вузькі штани та широкі шаровари. Вузькі штани шиються до паска і застібаються на ґудзики, а шаровари підперізуються очкуром. Кожен із цих двох типів штанів відповідає певному типові сорочки: з вузькими штанами носять довгу сорочку на випуск, а до сорочки, що заправляється в штани, носять шаровари. Неодмінним елементом чоловічого одягу був також пояс — шовковий, вовняний або бавовняний, різного кольору, прикрашений довгими китицями. Поясами підперізували не тільки шаровари, але й верхній одяг — жупан, свиту, а іноді, й кожух. Основним взуттям чоловіків є чорні чоботи.

Взимку і чоловіки, і жінки одягалися в кожухи з вичинених овечих шкір. На теплішу ж погоду існувало кілька варіантів верхнього одягу: свита — одяг із цупкого вовняного матеріалу, часто пофарбована в яскравий колір і оздоблена вишивкою чи нашиттям, ще легший кептар — у гуцулів, а жупан — у Центральній Україні.

Доповнювали картину національного костюму головні убори та зачіска. Чоловіча зачіска обмежувалася стрижкою: «у кружок», «до закаблука», «під скопку» та «під польку». Капелюх, солом’яний бриль, шапка або ж кучма (шапка з каракульчі) — головні убори, що носили українці.

Дівчата ходили з непокритою головою, що було ознакою дівочої честі. Втративши честь, дівчина покривала свою голову — звідси й назва «покритка». Дівочою гордістю була коса. Також дівочий національний

костюм доповнював вінок, часто зі стрічками. Заміжня жінка не завжди стригла волосся, але завжди вкривала голову хусткою, наміткою або ж очіпком.



Категорія: 1 Клас Природознавство / Я і Україна | Додав: SYLER (15.12.2013)
Переглядів: 836 | Рейтинг: 0.0/0

Можливо вам також будуть цікаві наступні конспекти:
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.


Зареєструватися
Реклама
Статистика

Онлайн всього: 21
Гостей: 21
Користувачів: 0

Сьогодні до нас завітали:
обоз

Яндекс.Метрика
  Рейтинг@Mail.ru