Головна » Конспекти » 1 Клас » Виховна година

Літературно-музична композиція, присвячена Дню народження В.М.Гаршина

Літературно-музична композиція, присвячена Дню народження В.М.Гаршина
Мета: познайомити учнів з творчістю поетів-земляків, зокрема життєвим і творчим шляхом В.М.Гаршина; розвивати естетичний смак, поетичний талант; виховувати повагу до літературної спадщини рідного краю, загальнолюдські моральні якості.
Обладнання: портрети поетів, мультимедійна презентація, відеоролики, музичний супровід, комп’ютер, проектор.
Учасники: 5-11 класи
Кожен виступ костюмований та супроводжується мультимедійними презентаціями, музикою.
***
Захід починається з відеоролика «Притчі про Любов».
«Колись давним-давно на Землі був острів, на якому жили всі духовні цінності. Але одного разу вони помітили, як острів почав йти під воду. Всі цінності сіли на свої кораблі і поплили. На острові залишилася лише Любов. Вона чекала до останнього, але коли чекати вже стало нічого, вона теж захотіла відплисти з острова. Тоді вона покликала Багатство і попросилася до нього на корабель, але Багатство відповіло: «На моєму кораблі багато дорогоцінностей і золота, для тебе тут немає місця». Коли повз пропливав корабель Суму, вона попросилась до нього, але той їй відповів: - Вибач, Любов, я настільки сумний, що мені треба завжди залишатися на самоті». Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушить гармонію на її кораблі. Поряд пропливала Радість, але та була так зайнята веселощами, що навіть не почула про заклики Любові. Тоді Любов зовсім зневірилася. Але раптом вона почула голос десь позаду: «Підемо, Любов, я візьму тебе з собою». Любов обернулася і побачила старця. Він довіз її до суші, і коли старець відплив, Любов спохватилася - адже вона забула запитати його ім'я. Тоді вона звернулася до Пізнання:
— Скажи, Пізнання, хто врятував мене? Хто був цей старець?
Пізнання подивилося на Любов:
— Це був Час.
— Час? — перепитала Любов.
— Але чому він врятував мене? Пізнання ще раз взглянуло на Любов, потім вдалину, куди відплив старець:
— Тому що лише Час знає, наскільки важлива в житті Любов».
Вчитель: Дорогі діти, шановні гості, сьогоднішня наша зустріч незвичайна. Ми будемо говорити про любов. Так-так, про ту любов, що рухає сонце і світила. Про любов, що сильніше смерті і страху смерті; про любов, формулу якої намагалися розгадати багато філософів і мудреців, але яка так і залишилася найбільшою таємницею у світі. Любов, існує з незапам'ятних часів, супроводить людину все його життя – плекає в колисці руками матері, звучить в пораді відданого друга, світиться у погляді люблячих, залишається у спогадах після відходу людини... Вона приходить до людей, одягаючи різні маски – правди, ніжності, дружби, благородства, відданості, патріотизму...
Ведучий 1:Нашу розмову хочеться почати з постаті нашого видатного земляка Всеволода Михайловича Гаршина.
Гаршин мало прожив. Гаршин мало встиг написати. Зібрання його творів — одна невелика книжка. Але книжка ця «томів премногих важче».
Гаршинские розповіді (в них, за словами самого письменника, кожна буква стоїть краплі крові) — пристрасний протест проти насильства і несправедливості, величезна, до болю гостра любов до людей, що страждають, приниженим, шукає виходу.
Не було в житті Гаршина дня, який би він не мріяв присвятити служінню людям. Не було у творчості Гаршина рядка, в якій би він не стверджував права людини на щастя.
Гаршин не знав відповіді на пекучі питання, які ставив у своїх творах. Але він вважав, що ці питання треба задавати «кожен день, кожну годину, кожну мить». Щоб вони «не давали людям спокою». Щоб вони били в серце, позбавляли сну, вбивали спокій «чистою, прилизаною, ненависної натовпу».
«В його маленьких оповіданнях і казках, іноді в кілька сторінок, позитивно вичерпано весь зміст нашого життя, в умовах якої довелося жити і Гаршину і всім її читачам»
Відеоролик про життя і творчість Гаршина В.М.
Ведучий 2:До вашої уваги пропонуємо уривок з розповіді В.М.Гаршина «Самий короткий роман».На сцену запрошуються учні 8 та 11 класів
Времена крестовых походов прошли; рыцари исчезли. Но если любимая девушка скажет вам: «это кольцо я!» и бросит его в огонь пожара, ну, хоть самого большого пожара,— разве вы не броситесь, чтобы его достать? — «Ах, какой он странный, конечно нет, — отвечаете вы: — конечно нет!». Никогда не поверю.
Помните, быть может, в детстве вам случалось наблюдать бабочку, налетевшую на огонь? Вы тогда тоже развлекались. Бабочка трепетала, лёжа на спине и махая коротенькими опалёнными крыльями. Вы находили это интересным; потом бабочка надоедала вам, и вы давили её пальцем. Бедное созданьице перестало страдать. Ах, благосклонный читатель! Если бы вы могли придавить пальцем и меня, чтобы и я перестал страдать!
Она была странная девушка. Когда объявили войну, она несколько дней ходила мрачная, молчаливая, я ничем не мог развлечь её.
— Послушайте, — сказала она мне однажды: — вы честный человек?
— Могу допустить это, — отвечал я.
— Честные люди делом подтверждают свои слова. Вы были за войну: вы должны драться.
Она хмурила брови и крепко жала мою руку своею маленькой ручкой.
Я смотрел на Машу и серьёзно сказал ей:
— Да!
— Когда вы вернётесь, я буду вашей женой, — говорила она мне. — Вернитесь!
Слёзы душили меня, я чуть не разрыдался. Но я был твёрд и нашёл силы ответить Маше:
— Помните, Маша, честные люди…
— Делом подтверждают свои слова, — докончила она фразу.
Я прижал её последний раз к сердцу и бросился в вагон.
Я пошёл драться из-за Маши, но я честно исполнил свой долг и относительно родины. Я бодро шёл под дождём и пылью, в жар и холод. Я самоотверженно грыз сухари. Когда случилась первая встреча с врагом, я не струсил: за это мне дали медаль, протез и произвели в унтер-офицеры.
Вернувшись, я узнал, что она не одна: она сидит со своим дальним родственником, очень хорошим молодым человеком.
Оба они очень нежно (вероятно, по случаю моей инвалидности) поздоровались со мною, но оба были сконфужены. Через четверть часа я всё понял.
Я бы, пожалуй, сказал вам, но вы не поймёте… Вы не поймёте, потому что не верите, что в наше время есть добро и правда. Вы бы предпочли несчастье трёх людей несчастью вас одного?

Ведучий 2: Справжнє благородство демонструє герой розповіді. Те почуття, яке проявляють люди через любов до людей, через співчуття до почуттів інших.
Ведучий 1: Поезія "Крила" Ліни Костенко, яку зараз ми почуємо, стверджує основну думку про крилатість людини, про те, що крилами, які її тримають на землі, є чесність, щирість, вірність, працьовитість, щедрість, поетичність. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве.
(на сцені учениця 7 клас)
"КРИЛА"
А й правда,
крилатим ґрунту не треба.
Землі немає,
То буде небо.

Немає поля,
То буде воля.
Немає пари,
То будуть хмари.

В цьому, напевно,
правда пташина...
А як же людина?
А що ж людина?

Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!

Вони, ті крила,
не з пуху-пір'я,
а з правди,
чесноти і довір'я.

У кого — з вірності
у коханні.
У кого — з вічного
поривання.

У кого — з щирості
до роботи.
У кого — з щедрості
на турботи.

У кого — з пісні,
або з надії,
або з поезії,
або з мрії.

Людина нібито не літає...
А крила має,
А крила має!

Ведучий 2: Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі та гаманець, наповнений грошима. Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на допомогу.
До питання «Що таке щастя» звернувся і Іван Бунін. Він мріяв про освоєння вічних таємниць людиною, всюди шукав сходження до ідеалу, але не знаходив його в багатолюдному світі . Свої трепетні переживання: очікування щастя, пробудження душі - він яскраво і повно висловив у вірші "Вечір", в якому голосно і вражаюче (як підсумок просвітлення душі) звучить останній рядок: "Я бачу, чую, щасливий. Все в мені"
( на сцені учениця 7 клас)
ВЕЧЕР
О счастье мы всегда лишь вспоминаем.
А счастье всюду. Может быть, оно
Вот этот сад осенний за сараем
И чистый воздух, льющийся в окно.
В бездонном небе легким белым краем
Встает, сияет облако. Давно
Слежу за ним... Мы мало видим, знаем,
А счастье только знающим дано.
Окно открыто. Пискнула и села
На подоконник птичка. И от книг
Усталый взгляд я отвожу на миг.
День вечереет, небо опустело.
Гул молотилки слышен на гумне...
Я вижу, слышу, счастлив. Все во мне.
И.Бунин
Ведучий 1. Вся наша християнська релігія основується на трьох головних чеснотах: Вірі, Надії, Любові. Ці три чесноти настільки тісно пов`язані між собою, що стають нерозлучними. Вони робляться досконалими і угодними Богові тоді, коли діють разом. Пропонуємо вірш Світлани Решетової «Молитва» у виконанні учениці 11 класу

МОЛИТВА

Я звертаюсь до Божого лику:
Не даруй мені легких доріг -
Подаруй мені ВІРУ велику,
Щоб земля не тікала з - під ніг.

Подаруй мені, Боже, НАДІЮ,
Як нема вже ніяких надій.
В безпросвітку своїм порадію
Й не помру від погашених мрій.

Подаруй хоча б крихту ЛЮБОВІ:
Три бажання - це не для забав,
Щоб душа не зміліла у слові,
Від недоброго ока позбав.

Не прошу я ні сил, ні відваги.
Мов по цвяхах піду по стерні.
Тільки б, Боже, душа моя спрагла
Грала хоч на єдиній струні.
С.Решетова
Ведучий 2: Наступна людина, про яку хочеться згадати, Микола Рибалко — донецький поет, автор більше двох десятків поетичних збірок, лауреат літературної премії імені Миколи Островського (1968 рік), лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка (1985 рік).
Народився в с. Оріхово-Василівка Миньківської сільської ради Бахмутського району Донецької області. Учасник Другої світової війни, артилерист, командир роти та батальйону. Він нагороджений державними бойовими та трудовими орденами і медалями. Життя лягало рядками на папір. Одним з таких творів є вірш «Я жил в такие времена». На сцену запрошується учень 10 класу.
Я жил в такие времена,
В такие дни,
в такие даты!..
Меня, безусого,
война
До срока призвала в солдаты.
И в краснозвездного меня
Сто пушек целилось, наверно.
Москву собою заслоня,
Весь мир прикрыл я в сорок первом.
Я жил в такие времена —
Горели руки от работы,
Земля нам золотом зерна
Платила за соленость пота.
Припав к динамику щекой,
Я слушал,
как, свершая чудо,
На крыльях зрелости людской
В глубины проникали люди.
Я жил в такие времена,
Что голова ходила кругом:
Моя планета
и война
Стояли в шаге друг от друга.
Ведучий 1: Та чи міг уявити Микола Рибалка тоді, пройшовши пекло ІІ Світової війни, що у ХХІ столітті його рідний край буде знову палати у вогні. Виявилося, що людська жорстокість та байдужість мають місце і в сучасному світі.
На сцені учні 5 класу з композицією «Две страны» Миколи Джміля, поета-сучасника.
Ведучий 2: Багатостраждальна наша рідна Україна. Довгий і драматичний її шлях до незалежності. Для патріотів всіх поколінь головна мета - "Україна свята", рівна серед рівних, шановна у світовому колі держав. За це поклали голови Хмельницький і Мазепа, померли в концтаборах Плужник і Стус. Список жертв нескінченний. Як ніхто, розуміють серцем душу нації і її менталітет письменники. Вони присвячують Україні свої твори, наповнені любов'ю й самовідданістю. Ми сьогодні, як ніколи раніше, пишаємося борцями за кращу долю своєї землі - Т. Шевченком, І. Франком, Лесею Українкою, В. Стусом.
Вірш Василя Стуса «Як добре те, що смерті не боюся я» читає учень 9 класу
Ведучий 1: Україна завжди була країною мужніх героїв, працьовитих людей, вірних патрітів. З якою любов'ю і гордістю оспівувала простих трудівників Лариса Боса, наша землячка, перлина із села Одрадівка Бахмутського району! Вона присвячувала пісні професіям хліборобів, тваринників, шахтарів, будівельників. А ще оспівувала мужній український народ, який завжди боровся за незалежність своєї держави.
На сцені учні 6 класу з віршем Лариси Босої
Народе мій, тебе ворожий пес
Душив, топтав,
до смерті загризав.
Сама природа плакала
з небес,
А ти від кореня живого
відростав.
Кордонів не існує для любові,
Здола кохання дальню далину.
Мої батьки –
то дві слов’янські крові,
Які в мені навік
злились в одну…
Ведучий 2: «Життя- це мить, зумій його прожити». Бути справжньою людиною – це означає бути доброю, щедрою, милосердною, інтелігентною, вихованою, гідною того, щоб жити на планеті Земля, і прожити це життя так, щоб не було соромно за прожиті роки, прожити їх треба з гідністю. Отже, життя – це шанс кожного. Треба скористатися ним.
Запрошуємо на сцену ученицю 8 класу. Вона представить композицію «Як я впізнала Усесвіт»
Як я пізнала Всесвіт
Коли я була зовсім мала, мама подарувала мені зернятко. Я обережно його пригорнула землею, полила чистою водою, зігріла теплом своїх долонь і стала чекати, поки воно проросте.
Я дуже здивувалася, коли побачила квітку, що розпустилася там, де впало мамине зернятко. То було справжнє диво! Кожна пелюстка мала свій колір і світилася чарівним сяйвом.
Тільки провівши рукою над квіткою, я зрозуміла, що вона дуже незвичайна, і подарувала мені її мама. щоб я могла якнайкраще пізнати світ навколо.
Блакитна пелюстка пахла свіжістю і прохолодою. То було наше безкрайнє небо і чиста джерельна вода. Я глибоко вдихнула і заплющила очі .Переді мною був неосяжний простір свободи.
Жовта пелюстка овіяла мене затишним теплом та лагідним світлом. Зігріла добротою і щирістю.
Зелена познайомила зі світом природи, яка була беззахисна і просила берегти її.
Фіолетова пелюстка подарувала мені мудрість, любов до знань, прагнення пізнавати світ.
Помаранчева пелюстка познайомила мене зі справжніми друзями, подарувала вірність і порядність, співчуття і почуття справедливості.
Та, на жаль, не всі пелюстки випромінювали тепло і добро. Наступна була сіра. Я дізналася, що світ може бути жорстоким: люди можуть брехати і ображати один одного, ними часто керують підлість і жадібність.. Мені стало дуже прикро. Все моє єство запалало в образі.
Я поспішила торкнутися наступної пелюстки, але вона вразила мене ще більше. Вона була чорною. Все навколо запалало вогнем! На рідну землю прийшла війна. Жорстокість і біль наповнили людські серця. Навколо гинули люди. Страх охопив мою дитячу душу. Я згорнулася в клубочок і тихо заплакала. Раптом моя долоня торкнулася червоної пелюстки. То була любов. Вона обійняла мене пестила по голові. Я заспокоїлась. Мама подарувала мені любов і прощення.- почуття, що допомагають в біді, витягають цей світ із безодні зла. Любов один до одного, до життя, до всього живого. Всеобємлююче вміння прощати допомагатиме мені жити у нашому недосконалому світі і робити його кращим.
Таке зернятко дарує своїй дитині кожна мама, коли дарує їй життя. Наш світ різнобарвний: в ньому є щастя і горе, любов і жорстокість. Кожна дитина стає дорослою і сама розфарбовую свою квітку пізнання у різні кольори. Яких пелюсток буде більше на квітці, що подарує вона своїй дитині, вирішувати їй.
Песляк О.М.

Ведучий 1:Сьогодні ми говорили про людські чесноти. Хотілось би, щоб кожен із вас осмислив свою життєву позицію і став добрішим, кращим, досконалішим.
Ведучий 2: Хай множаться зерна добра в ваших душах. І пам’ятайте, життя – то Любов. Усе на світі – Любов. Ростіть в любові, виховуйтесь в любові, даруйте оточуючим любов. Нехай світ стане краще, а ми будемо у ньому справжніми людьми. Дякуємо всім за активну участь. До нових зустрічей.
Категорія: Виховна година | Додав: peslyakelena (02.03.2018)
Переглядів: 129 | Рейтинг: 0.0/0

Можливо, вам будуть цікаві ці конспекти

Передавання просторового явища способом загороджування в зображенні архітекту...
Тварини весною. Зустрічаємо птахів
Ґрунт. Значення ґрунту. Як люди дбають про ґрунт
Мікрорайон школи. Практична робота: «Безпечні та не­безпечні місця на шкільно...
Українські дитячі пісеньки «Кукуріку, півнику», «Добрий вечір, зайчику». Дитя...
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]