Форма входу

Зареєструватися
Реклама
Сертифікат


Анімалістична скульптура. Глиняна іграшка

Анімалістична скульптура. Глиняна іграшка

Мета: навчальна: продовжувати надавати учням відомості про скульптуру як вид мистецтва, ознайомлювати з матеріалами та інструментами художника-керамі-ста; закріплювати навички роботи з пластиліном (глиною); закріплювати навички основних видів ліплення, передавання форми, пропорцій та рухів тварин; розвивальна: збагачувати та закріплювати в дітей уміння сприймати, розрізняти та аналізувати характерні особливості декоративної скульптури; розвивати дрібну моторику руки; виховна: виховувати в учнів естетичне сприйняття навколишнього світу; стимулювати розвиток допитливості; виховувати екологічну культуру, любов до українського народного мистецтва.

Обладнання: навчальні плакати, репродукції робіт відомих художників і навчальні роботи з методичного фонду; об’ємні зображення.

Матеріали та інструменти: дошка для ліплення, пластилін (глина), стеки, простий олівець, клей ПВА, пензель для клею, серветки для витирання рук і пензлів.

Тип: комбінований урок.

Методи і засоби роботи: евристична бесіда; практична робота на базі засвоєного матеріалу.

Коментар

Кераміка  — виріб з обпаленої глини.

ХІД УРОКУ

I. організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

Запитання

• Як називається вид образотворчого мистецтва, який створює об’ємні зображення?

• Які матеріали та інструменти використовують художники-скульптори?

• Які об’ємні твори називають скульптурою? Рельєфом? Що таке кругла скульптура та чим вона відрізняється від рельєфу?

• Які круглі скульптури називають пам’ятниками? Статуями? Статуетками?

З яких матеріалів, на вашу думку, вони можуть бути виконані?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Пояснення вчителя

З давніх-давен в Україні виготовляли статуетки тварин і птахів, призначенням яких було захищати, оберігати свого господаря від лиха і хвороб. Їх так і називали — обереги. Усі зображення були дуже простими за формою. Сьогодні ці добрі фігурки — улюблені іграшки дітей і прикраси для оселі. Нині існує декілька зовсім не схожих один на одний народних промислів. Майстри виготовляють фігурки-статуетки в ручний спосіб і в кожну вкладають часточку своєї душі.

Методи роботи з пластичними матеріалами:

а — розкочування;

б — скачування;

в — сплющування;

г д — прищипування;

е — вдавлювання;

є — защипування;

(Учитель пропонує учням роздивитися статуетки тварин, виконані з різних матеріалів за власним вибором. Учням пропонується визначити, в який спосіб скульптор спростив природну форму, які характерні деталі зберіг.)

Коли дивишся на чудові іграшки з глини, легко вгадати, яка тварина чи птах надихнули фантазію майстра.

Спочатку художник-кераміст уважно вивчає природну форму, потім спрощує й узагальнює (стилізує) її, обравши найхарактерніші риси, підкреслює і підсилює їх (декоративно переробляє). Потім майстер ліпить іграшку з глини і прикрашає об’ємним декором (декорує), просушує її на повітрі, обпалює в спеціальній печі, розфарбовує і покриває 1 кольоровою або прозорою глазур’ю.

IV. Закріплення вивченого матеріалу

 Творче завдання

 Слово вчителя

 Ця дивовижна качечка може бути чудовим подарунком.

 Зробіть її з глини для моделювання, з пластиліну чи солоного тіста.

 (Учитель демонструє учням послідовність дій згідно із запропонованою схемою.)

 Пояснення до творчого завдання

 • Із глини або пластиліну зробіть корж завтовшки 1 см. Виріжте деталі (1—3) за допомогою стеки.

 • Згорніть деталь (1) конусом, пальцем загладьте місце з’єднання. Зробіть три надрізи — це майбутній хвостик.

 • Тепер притисніть пальцями вершину конуса, щоб зробити дзьоб.

 • Для очей зробіть два пласкі кружечки завбільшки з горошину і два трохи менші кружечки.

 • Зліпіть усі частини.

 • Готова робота, яку виконано з глини для моделювання або пластиліну, має сохнути упродовж 24 годин.

 • Розфарбуйте статуетку гуашевими фарбами.

 • Дайте їй добре просохнути і покрийте клеєм ПВА.

 Індивідуальна робота за творчим завданням

 Учні виконують роботу під керівництвом учителя.

 V. Підбиття підсумків

 Обговорення учнівських робіт

 Під час оцінювання виробів необхідно враховувати, наскільки правильно учні відтворюють форму та будову тіла тварини,

обрані рухи, оцінити якість виконання найхарактерніших деталей декорування. Найвищої оцінки заслуговують вдалі та доречні конструктивні зміни та доповнення до зразка, що запропонований учителем.

VІ. Домашнє завдання

Удома учні розфарбовують готові вироби за власним бажанням та покривають їх лаком або клеєм ПВА.

Додатковий матеріал

На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому. Мали вони обрядове значення.

У IV—ІІІ тис. до н. е. трипільці виготовляли керамічні жіночі статуетки, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін.) та їх дитинчат, які символізували плодючість. У могильнику на території Львівської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики.

Дитячі іграшки давніх слов’ян (дерев’яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X — початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо.

У дохристиянський період іграшки переважно зображували священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв’язок із язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо).

Від українських іграшок періоду XIV—XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ані в XIV, ані в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок — «пань», розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною та покритих прозорою поливою.

Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст.— дерев’яні кухлики для зачерпування рідини, дерев’яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки та ін. Популярними були механічні забавки з відповідними руховими елементами — вирізані фігурки попарно з’єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; головоломки для дітей — так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала — із чотирьох однакових кілочків, зв’язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість.

Найбільше дерев’яних іграшок виготовляли на Прикарпатті, у Яворові (Львівська обл.). Це різноманітні візочки з драбинками, кониками, іграшкові меблі (столи, скрині, лави-ліжка — бамбет-лі), іграшкові музичні інструменти (сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки та ін.).

Селище Опішня (Полтавська обл.) відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики (коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські жінки в типовому одязі, звірі-музики тощо).

Гончарі, крім ужиткового посуду, виробляли й «дріб», тобто маленький іграшковий посуд: глечики, макітерки, мисочки, горнятка, маснички тощо. Вони повторювали форми ужиткового посуду, а розписували їх відповідно до традицій місцевості, де виготовляли (опішнянські, косівські, васильківські та ін.).

На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були Бубнівка, Бар Вінницької області, Адамівка — Хмельницької, Калагарівка — Тернопільської та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники й вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою; очі та рот позначали крапками й рисками. Подільські ляльки тримали в руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники зображували на коні селян, козаків, військових та ін. Подільські свищики мали вигляд тварин та птахів.

У XIX — на початку XX ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець Тернопільської обл.). Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими вишнівецькі забавки витонченіші та барвистіші.

Наприкінці XIX ст. на Львівщині (с. Стара Сіль) виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжети — «танок» і «колисочка». Перший зображує жінку та чоловіка в танку. Свищик «колисочка» має вигляд «колиски на кружалах», у якій лежить дитина. Окрему групу забавок складають керамічні тарахкальця («хихички»), відомі ще з часів трипільської культури,— порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленням (сонце, півмісяць та ін.).

На Гуцульщині вівчарі ліпили іграшки з плавленого овечого сиру. Випасаючи овець, вони виготовляли казкових оленів, баранчиків, фантастичних півників, коників, а повернувшись із полонини, дарували їх дівчатам і дітям. Згодом цим почали займатися жінки, і в XIX ст. виготовлення іграшок із сиру стало домашнім промислом. Найбільшими осередками цього промислу були села Брустурів, Річка, Снідавка і Шепіт теперішньої Івано-Франківської області.

В Україні іграшки виробляли не тільки з твердих і пластичних матеріалів, а також із лози, соломи, рогози, повісма, довгої трави. Для виготовлення саморобних іграшок використовували тканину, кольоровий папір, картон. Першим збирачем і дослідником української народної іграшки був священик із Суботова Марко Грушевський (1865—1938), родич відомого історика Михайла Гру-шевського. 1904 року було опубліковано його працю «Дитячі забавки та ігри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії».

Народна іграшка є специфічним витвором. Вона мусить мати пізнавальну цінність для дитини, відображати явища реального світу в доступних їй формах. Народна іграшка повинна не тільки нести інформацію, але й бути естетичною, втілювати оригінальну ідею. Використання її в дитячому садку, вдома, в школі збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.



Категорія: 4 Клас Образотворче мистецтво | Додав: SYLER (02.12.2014)
Переглядів: 1758 | Рейтинг: 0.0/0

Можливо вам також будуть цікаві наступні конспекти:
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.


Зареєструватися
Реклама
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Сьогодні до нас завітали:


Яндекс.Метрика
  Рейтинг@Mail.ru